Найбільша сонячна пляма минулого століття не спричинила відомого суперспалаху, спрямованого на Землю. Та її розміри й розрахована енергія можливого спалаху дали вченим нові підстави вважати, що Сонце здатне на таке явище.
Дослідники Інституту досліджень Сонячної системи Макса Планка вивчили Велику сонячну пляму 1947 року. Її ширина приблизно у 40 разів перевищувала діаметр Землі, а площа становила близько 0,6% поверхні Сонця. Вона була більш ніж удвічі ширшою за пляму, пов’язану з Керрінгтонською подією 1859 року.
За розрахунками команди, типовий спалах, пов’язаний із плямою 1947 року, міг би мати енергію 2,31 × 10³³ ергів. За окремих сценаріїв вона могла перевищити 1,25 × 10³⁴ ергів — поріг, від якого спалах вважають суперспалахом.
Такі спалахи виділяють у 10–100 разів більше енергії, ніж звичайні потужні сонячні спалахи. Досі їх спостерігали на інших зірках, схожих на Сонце, але питання про можливість суперспалаху на нашій зорі залишалося відкритим.
Раніше дослідники побудували модель, за якою Сонце теоретично може накопичити достатньо енергії приблизно за вісім років. Аналіз 56 450 сонцеподібних зірок також виявив ознаки того, що на таких зорях суперспалахи можуть траплятися приблизно раз на століття. Це не прогноз строку наступного спалаху на Сонці.
Провідна дослідниця Наталі Кривова заявила, що Сонце здатне утворювати масивні плями, які за певних умов можуть стати джерелом надзвичайно потужних спалахів. Наскільки відомо вченим, пляма 1947 року не спричинила суперспалаху, спрямованого на Землю.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover