Важливі новини щодня — додайте «Експерт» в улюблені джерела Google
У березні 1982 року станція «Венера-13» сіла на поверхню планети, де температура сягала близько 465°C, а тиск був у 89 разів вищим за земний. Інженери відводили апарату лише 32 хвилини роботи, але він передавав дані 127 хвилин і встиг показати Венеру в кольорі та дослідити її породу.
«Венера-13» досягла поверхні планети 1 березня 1982 року о 3:57 за київським часом. Перед цим спускний модуль майже годину пробивався крізь надзвичайно щільну й гарячу атмосферу.
Умови після посадки були такими, за яких звичайна електроніка довго працювати не могла. Температура становила близько 465°C, а атмосферний тиск перевищував земний приблизно у 89 разів.
Чутливе обладнання конструктори сховали всередині міцної титанової капсули з потужною теплоізоляцією. Перед польотом спускний апарат також охолодили.
Однак нескінченно захищати прилади від венеріанської спеки було неможливо. Після посадки тепло надходило ззовні, а ефективно відводити його апарат не міг. Внутрішня температура неминуче мала піднятися до рівня, за якого електроніка відмовить.
Саме тому розрахунковий час роботи на поверхні становив лише 32 хвилини. Насправді станція протрималася 127 хвилин — майже вчетверо довше.
Цього запасу часу вистачило не тільки на передачу показників приладів. «Венера-13» сфотографувала поверхню, пробурила породу, помістила зразок в аналітичну камеру та визначила його хімічний склад.
Шлях до Венери почався 30 жовтня 1981 року. 27 лютого 1982-го посадковий модуль відокремився від основного апарата, а через два дні увійшов в атмосферу планети.
Спочатку швидкість знижував тепловий щит. Потім розкрився парашут, який дав приладам час дослідити атмосферу під час спуску.
Зрештою модуль сів у районі Феба зі швидкістю приблизно 7,5 метра за секунду. Основний апарат не сідав: він пройшов приблизно за 36 тисяч кілометрів від Венери, приймав сигнал посадкового модуля та передавав інформацію на Землю.
Одним із головних результатів місії стали кольорові панорами. До цього людство вже бачило поверхню Венери, але лише в чорно-білому вигляді.
У 1975 році «Венера-9» передала перше зображення з поверхні іншої планети, а слідом це зробила «Венера-10». Обидві місії використовували чорно-білі камери.
Наступні «Венера-11» і «Венера-12» вже несли кольорові камери, однак виникла технічна проблема: захисні кришки об’єктивів не відокремилися, тому отримати заплановані кадри не вдалося.
На «Венері-13» механізм спрацював. Два панорамні телефотометри дивилися в протилежні боки й після посадки змогли розпочати знімання.
Це були не фотографії у сучасному розумінні. Прилади послідовно сканували місцевість лінія за лінією через кольорові фільтри, а з отриманих даних формували зображення.
На панорамах можна побачити кутасті кам’яні плити під оранжево-коричневим небом, а на передньому плані — частини посадкового апарата. За каталогом космічних наукових даних NASA, від 127 хвилин роботи станції збереглося 14 зображень, хоча в різних джерелах їх кількість може відрізнятися залежно від способу підрахунку панорам.
Але фотографуванням робота «Венери-13» не обмежилася. Апарат мав невеликий бур, за допомогою якого після посадки взяв зразок поверхневої породи.
Матеріал перемістили всередину станції у герметичну аналітичну камеру. Там його дослідили за допомогою рентгенівського випромінювання.
Аналіз показав, що венеріанська порода за складом нагадує земний вулканічний базальт із високим вмістом калію.
Місія також збирала інформацію про атмосферу Венери, характеристики її хмар та електричні явища. Під словом «ґрунт» у матеріалах про цю місію мається на увазі поверхневий матеріал і подрібнена порода, а не ґрунт із органічною складовою, як на Землі.
Пізніше дослідження поверхні продовжили «Венера-14» та «Вега-2», а орбітальні радари дозволили отримати інформацію про значно більші території планети.
Проте Венера й досі досліджена безпосередньо на поверхні набагато гірше, ніж Марс. Екстремальна температура та величезний атмосферний тиск залишаються одними з головних перешкод для створення апаратів, здатних працювати там тривалий час.
