На поверхні Марса може існувати вода у вигляді надтонких плівок або вологи, пов’язаної з частинками ґрунту. Такого висновку дійшли науковці після аналізу понад десяти років спостережень марсохода NASA Curiosity, який зафіксував сезонні зміни в атмосфері Червоної планети, що не пояснюються лише відомими атмосферними процесами.
Нові результати дослідження атмосфери Марса дали вченим підстави припустити, що вода може зберігатися безпосередньо на поверхні планети або поблизу неї. Йдеться не про відкриті водойми, а про мікроскопічні шари вологи, здатні взаємодіяти з атмосферними газами.
Дослідники проаналізували дані, які марсохід Curiosity збирав із 2012 до 2025 року в кратері Гейла. Це перший настільки тривалий ряд безпосередніх вимірювань ізотопного складу атмосферного вуглекислого газу на Марсі.
Атмосфера Червоної планети приблизно на 95% складається з вуглекислого газу. Саме тому зміни його хімічного складу можуть багато розповісти про процеси, які відбуваються не лише в повітрі, а й на поверхні.
Особливу увагу науковці приділили ізотопам кисню та вуглецю. Вони досліджували кисень-18 і вуглець-13 — важчі різновиди відповідних хімічних елементів.
Раніше космічні місії та наземні телескопи вже встановили, що атмосфера Марса збагачена важкими ізотопами. Це пояснювали тим, що легші атоми протягом мільярдів років поступово залишали атмосферу планети й потрапляли в космос.
Однак учених зацікавили не лише загальні пропорції ізотопів, а й те, як вони змінюються протягом марсіанського року. Попередні спостереження із Землі вказували на можливі добові коливання, але тривалих безпосередніх вимірювань бракувало.
Для нового аналізу використали повторні вимірювання атмосфери за допомогою двох приладів комплексу Sample Analysis at Mars, встановленого на Curiosity. Особливу увагу приділили результатам лазерного приладу.
З’ясувалося, що в певні сезони кількість важкого кисню у вуглекислому газі помітно збільшується. Найсильніше збагачення спостерігали навесні та влітку в Південній півкулі Марса.
Цей період збігається з наближенням планети до перигелію — точки її орбіти, найближчої до Сонця. Водночас сезонні зміни ізотопів вуглецю виявилися значно слабшими, ніж кисню.
Така різниця може свідчити про те, що на поведінку двох елементів впливають різні процеси. Добові коливання ізотопного складу в районі роботи марсохода здебільшого були незначними.
Спочатку дослідники спробували пояснити отримані результати вже відомими механізмами. Зокрема, вони перевірили вплив замерзання та подальшого вивільнення вуглекислого газу в полярних регіонах Марса.
Також розглядали можливість прикріплення молекул до поверхні та їх подальшого вивільнення. Ще одним потенційним чинником був розпад вуглекислого газу під дією сонячного випромінювання.
Проте жодна з перевірених моделей не змогла повністю пояснити сезонні зміни важкого кисню. Це змусило науковців розглянути додатковий механізм, пов’язаний із водою.
За новою гіпотезою, між атмосферним вуглекислим газом і водою поблизу поверхні Марса може відбуватися обмін ізотопами кисню. Така взаємодія здатна спричиняти помітніші зміни ізотопного складу, ніж саме замерзання та випаровування вуглекислого газу.
Подібні процеси раніше спостерігали у вуглекислому газі, захопленому антарктичним льодом. Там ізотопний обмін відбувався за температури до мінус 35 градусів Цельсія.
Дослідники припускають, що на Марсі взаємодія може відбуватися в надтонких рідиноподібних шарах на межі повітря та льоду. Такі шари здатні утворюватися завдяки явищу передплавлення.
Під час цього процесу впорядкована структура поверхні льоду частково порушується, хоча температура залишається значно нижчою за звичайну точку замерзання води. За розглянутим механізмом рідиноподібні шари можуть існувати навіть приблизно за мінус 70 градусів Цельсія.
Моделювання показало, що необхідний для пояснення спостережень обмін киснем міг би відбуватися за участю води, прикріпленої до частинок марсіанського ґрунту. Інший можливий варіант — надтонкі рідиноподібні водяні плівки.
За оцінкою дослідників, така взаємодія, ймовірніше, має місцевий або регіональний характер. Підстав стверджувати, що вона відбувається по всій поверхні Марса, наразі немає.
Крім того, усі атмосферні зразки зібрали в одному районі поблизу екватора — кратері Гейла. Тому отримані результати не дозволяють визначити, наскільки поширеним може бути запропонований процес на інших територіях планети.
Науковці також наголошують, що безпосередньо обміну ізотопами кисню між водою та вуглекислим газом вони не спостерігали. Існування рідиноподібних водяних плівок залишається гіпотезою, яка добре узгоджується з частиною вимірювань, але ще потребує підтвердження.
Подальші спостереження Curiosity можуть допомогти перевірити, чи повторюються виявлені сезонні закономірності. Особливий інтерес становлять зміни ізотопного складу атмосфери після великих пилових бур.
Вимірювання в інших районах Марса також дозволили б з’ясувати, чи пов’язані зафіксовані коливання з місцевими умовами кратера Гейла, чи вони відображають ширші атмосферні процеси на Червоній планеті.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover
