Важливі новини щодня — додайте «Експерт» в улюблені джерела Google
Єллоустоун залишається активною вулканічною системою, здатною на виверження різного масштабу. Найгірший сценарій міг би вдарити не лише по США, а й вплинути на клімат та врожаї в інших частинах світу, однак ознак наближення такого вибуху зараз немає.
Єллоустоунський національний парк розташований на території американських штатів Вайомінг, Монтана та Айдахо. Під його гейзерами, гарячими джерелами та мальовничими ландшафтами прихована величезна вулканічна система.
Єллоустоун лежить над так званою гарячою точкою — ділянкою, де тепло з глибин Землі спричиняє плавлення порід під земною корою. Воно ж живить знамениті гейзери й гарячі джерела, а також пов’язане із землетрусами та поступовими змінами поверхні.
За останні 2,1 млн років тут сталися три надзвичайно потужні виверження, які сформували кальдеру. Останнє з них відбулося приблизно 631 тисячу років тому.
Однак це не означає, що Єллоустоун уже «мав» знову вибухнути. Вулкани не працюють за розкладом, тому спроби вирахувати дату наступного виверження за проміжками між попередніми не мають підстав.
До того ж вулканічна активність у Єллоустоуні не припинилася після останнього супервиверження. Останній лавовий потік там зафіксували приблизно 70 тисяч років тому, тому систему вважають активною, а не згаслою.
Нині жодних ознак наближення катастрофічного сценарію немає. За даними Геологічної служби США (USGS), під парком не виявили достатнього скупчення магми, яке могло б спричинити нове супервиверження.
Станом на серпень 2026 року рівень вулканічної небезпеки Єллоустоуна залишається «Нормальним». Деформація земної поверхні та сейсмічна активність перебувають на фоновому рівні.
У липні в районі Єллоустоуна зареєстрували 68 землетрусів. Найсильніший мав магнітуду 3,3, однак такі невеликі поштовхи для цієї місцевості є звичайним явищем і самі собою не свідчать про підйом магми.
Якщо Єллоустоун усе ж почне вивергатися, найімовірнішим сценарієм буде не катастрофічний вибух, який накриє континент. Значно реальнішим вчені вважають лавовий потік із ріоліту або базальту, який може супроводжуватися викидом попелу та пемзи.
Після останнього виверження, що сформувало кальдеру, в районі Єллоустоуна сталося близько 80 значно менших вивержень. Більшість із них утворювали лавові потоки.
Якби подібна подія сталася зараз, вона могла б серйозно порушити життя на території національного парку. Водночас за своєчасної евакуації кількість людей, життю яких безпосередньо загрожувало б виверження, ймовірно, була б відносно невеликою.
Ще один реалістичний сценарій — гідротермальний вибух. Він відбувається, коли сильно нагріта під землею вода раптово перетворюється на пару, різко розширюється та розриває навколишні породи.
Невеликі вибухи такого типу трапляються в Єллоустоуні кожні кілька років і становлять переважно локальну небезпеку.
Перед серйозним вулканічним виверженням вчені очікували б побачити низку змін. Серед них — інтенсивні рої землетрусів, швидка деформація поверхні, зміни складу вулканічних газів та аномалії теплового потоку.
Саме тому за Єллоустоуном безперервно стежать за допомогою сейсмометрів, GPS-станцій, супутників та обладнання для контролю хімічного складу води й газів.
Зовсім інший масштаб мало б повноцінне супервиверження. Воно могло б викинути понад 1000 кубічних кілометрів вулканічного матеріалу, а стовп попелу піднявся б на десятки кілометрів.
Найсильніше постраждали б території навколо Єллоустоуна у Вайомінгу, Монтані та Айдахо. Пірокластичні потоки з розпеченого газу, попелу й уламків порід могли б спустошити місцевість поблизу кальдери.
Попіл розлетівся б значно далі й міг би накрити велику частину США. Його товщина залежала б від погоди та напрямку вітру.
Товсті відкладення попелу здатні руйнувати дахи, забруднювати воду, пошкоджувати техніку та посіви, спричиняти перебої з електропостачанням і блокувати дороги. Навіть тонкий шар небезпечний для авіаційних двигунів, тому польоти могли б припинити на величезній території.
Удар відчули б також сільське господарство та ланцюги постачання. Закриті аеропорти, дороги й залізниці створили б проблеми далеко за межами безпосередньої зони виверження.
Ще масштабнішим міг би стати вплив на клімат. Сірковмісні гази, потрапивши у верхні шари атмосфери, здатні відбивати частину сонячного світла та спричиняти тимчасове похолодання.
За оцінкою USGS, кліматичні зміни після настільки потужного виверження могли б тривати роками або навіть десятиліттями. Зміна температури та режиму опадів могла б позначитися на врожаях у різних частинах світу.
Проте саме супервиверження вчені вважають найбільш руйнівним і водночас найменш імовірним сценарієм. Наразі даних, які б свідчили про його наближення, немає.
