Кремль розраховує на втому Європи: гатить по Києву, посилює диверсії й лякає ядерною зброєю. Проте в самої Росії дедалі менше грошей, а погрози вже не діють, як раніше.
Західні видання розбирають, чого Москва добивається від європейців і чи вистачить їй на це сил. У Берліні бояться, що Путін зупиниться не на Україні.
Диверсії, кібератаки, дезінформація, ядерні погрози й удари по українських містах виглядають як окремі історії, але більшість західних коментаторів бачить за ними одну мету. Москва тисне на Європу не заради війни з нею. Їй потрібно, щоб європейці змінили політику щодо України й підтягнулися до підходу Дональда Трампа.
Кремль дедалі частіше вважає саме Європу головною перешкодою на шляху до своїх цілей. У Москві розраховують, що економічні й політичні кризи поступово підточать готовність європейців підтримувати Київ. Із цього розрахунку випливають і посилені удари по українській інфраструктурі, і те, що в Європі називають «гібридною війною».
Зима як аргумент
Миру Путін, судячи з усього, не шукає. Його партія отримала заздалегідь запланований результат на виборах до Держдуми, російські війська обстріляли українські школи, електростанції й мости балістичними ракетами та реактивними дронами, а від максималістських вимог Кремль не відмовляється навіть в обмін на мир.
Співрозмовники газети переконані, що Путін вірить у свою перевагу у війні на виснаження, причому не лише над Україною, а й над Європою. Удари по цивільній інфраструктурі Києва мають зробити столицю непридатною для життя до зими й дестабілізувати країну. До весни, розраховує Москва, в європейців не лишиться ні бажання, ні можливостей допомагати Україні.
Один російський чиновник сказав газеті прямо: «Ми підемо шляхом ескалації, щоб стримати Європу, а також завдамо ударів по Україні, щоб повною мірою скористатися відсутністю протиракетної оборони». Спроби відновити переговори, за його словами, «ні до чого не призводять».
Раніше Путін давав зрозуміти, що повернеться до переговорів після виборів до Держдуми. Минулого тижня заявив, що атаки українських дронів у час виборів звели таку можливість нанівець. Російський учений, близький до високопоставлених дипломатів, пояснив газеті, що в Москві непокоїться дедалі глибша залученість Європи в конфлікт і там хотіли б якось це зупинити.
«Гроші закінчуються»
Тільки з грошима в самої Росії проблеми. Економіка живе під санкціями, а бюджетну дірку закривати дедалі важче. Проєкт бюджету на наступний рік передбачає суттєве підвищення податків, щоб оплатити рекордні військові видатки в 202 мільярди доларів. Ті податки, що запровадили цього року, вже зупинили економічне зростання. Минулого тижня скасували аукціон із продажу казначейських облігацій: російські банки злякалися, що нові видатки нестійкі, і відмовилися купувати держборг. Уряд утратив один із головних каналів фінансування дефіциту.
«Гроші закінчуються», — каже московський політаналітик Андрій Колесніков. Деякі його колеги вважають, що напади на Європу й ядерні загрози лишилися Кремлю єдиним варіантом саме через напружені фінанси. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц називає дії Москви «ознакою відчаю Росії перед обличчям невдалої війни в Україні».
Російський чиновник, з яким говорила газета, відповідає, що економічна «машина» тримається. А оскільки в Європі набирають сили політики з промосковськими поглядами, то «стратегічне вичікування і терпіння — це, звісно, теж тактика».
Сам Путін стежить за європейськими негараздами із задоволенням. На Валдайському форумі він заявив, що скарги європейців на гібридні атаки потрібні лише для того, щоб відвернути увагу від їхніх внутрішніх проблем. Коли його спитали, чи не намагатиметься Росія розвалити Євросоюз, відповів, що зусиль не потрібно, бо Євросоюз «сам розвалиться».
Старша наукова співробітниця Центру Карнеги Тетяна Станова розуміє розрахунок Путіна саме так: він ставить на «наростання криз» і на те, що нинішні європейські лідери, яких у Москві вважають антиросійськими й неспроможними, з ними не впораються.
Калінінград і ядерні погрози
Наприкінці вересня Москва повідомила, що має дані про підготовку НАТО до «повітряної та морської блокади» Калінінграда. Російський МЗС попередив альянс, що на будь-яку спробу ізолювати ексклав Росія відповість «усім своїм арсеналом, включно з ядерною зброєю». Формальний привід — британський документальний серіал, у якому показали вигадані військові навчання. Але посадовці кажуть, що реакція пов’язана і з недавніми навчаннями НАТО в регіоні, і з операцією в Балтійському морі із захисту підводної інфраструктури.
Станова називає політику Москви щодо Європи «шизофренічною». Путін одночасно запевняє, що війни з Європою Росія не хоче, і попереджає: «У нас є ядерна зброя, якщо ви продовжуватимете озброювати Україну, будувати навколо нас усіляку військову інфраструктуру та погрожувати Калінінграду». Кремль, на її думку, розуміє, що в Європі є сили, які не хочуть ядерної конфронтації. А насправді Путін хоче одного: щоб Європа стала «прагматичнішою» й пішла шляхом Трампа.
Погроза, яка втрачає вагу
Ще кілька років тому такі слова потрапили б у заголовки світових новин. Тепер британців більше хвилюють проблеми «Манчестер Сіті», а французів протести школярів. Частина експертів із безпеки підозрює, що Москва, посилаючись на вигадану загрозу Калінінграду, готує ґрунт для бойових дій на території НАТО. І все ж путінські попередження про ядерну зброю дедалі частіше пропускають повз вуха.
Причину Рахман бачить в історії цих погроз. Від початку повномасштабної війни Путін використовував арсенал, щоб залякувати Захід, і певний час це діяло. США та їхні союзники допомагали Україні вкрай обережно, почасти боячись ядерної ескалації. Потім виявилося, що табу на таку зброю дуже міцне. Китай та Індія попередили Росію не вдаватися до неї, а США, як вважають, пригрозили прямим втручанням у війну, якщо вона це зробить. Чи зможуть Пекін і Делі вплинути на Москву, якщо там справді надумають натиснути на ядерну кнопку, невідомо.
Далі «червоні лінії» перетиналися одна за одною, а ядерної ескалації не було. Танки, винищувачі й ракети, що можуть бити по цілях у Росії, колись були під забороною, а тепер Україні їх постачають. У 2025 році Україна атакувала дронами російський флот стратегічних бомбардувальників (операція «Павутина»). За російською доктриною, така атака виправдовувала ядерну відповідь, але Москва й цього разу не виконала погрози. Колишня заступниця генсека НАТО Роуз Геттемюллер дійшла висновку, що «ядерне стримування не працює». І не лише в Росії: Іран запускає балістичні ракети й дрони по Ізраїлю, знаючи про його ядерну зброю, а Індія з Пакистаном обмінювалися ударами, хоча обидві держави ядерні.
Для Москви цей провал особливо болісний. Найбільший у світі арсенал лишається однією з небагатьох підстав претендувати на статус наддержави, до того ж утримувати його надзвичайно дорого. Російські експерти й далі голосно фантазують про ядерні удари по Європі, імовірно, за підтримки Кремля, але в Європі це вже не новина. Коли погрожує сам Путін, реакція гучніша, проте позиція НАТО щодо війни в Україні від цього не змінюється.
Чому це не лише добра новина
Рахман вважає, що загалом це добре, але з побічними ефектами. Перша небезпека в тому, що Росія шукатиме інші способи залякування. Посилення гібридної війни в Європі, тобто диверсії, замахи й вторгнення дронів, показує, що Кремль шукає неядерні важелі тиску на союзників України. Така війна має власні ризики, бо легко призводить до випадкових інцидентів та ескалації. Про пошук неядерних форм ескалації свідчить і дедалі жорсткіше бомбардування Києва.
Друга небезпека стосується не лише Росії. Усі європейські члени НАТО, крім Британії та Франції, перебувають під американською «ядерною парасолькою». Так само Японія та Південна Корея. Якщо потенційні противники цих держав вирішать, що американська ядерна загроза не переконлива, їм буде легше наважитися на звичайну війну. Та й Росію страх почати конфлікт із НАТО тепер, можливо, стримує менше.
Остання небезпека в тому, що всі вчаться на власному досвіді. Після початку війни в Україні й Росії, і НАТО довелося переглянути уявлення про ядерне стримування. Табу на ядерну зброю дуже міцне, але чи абсолютне? Упевнено відповісти не може ніхто, а така невизначеність небезпечна.
Чи зупиниться Путін на Україні
За його словами, це стосується не лише України, а й Грузії, Молдови та країн Балтії. Вони тепер члени ЄС і НАТО, «і тому ми, як союзники, також зазнаємо цього впливу». Якщо російські війська перетнуть кордон Польщі, Естонії, Латвії чи Литви, обіцяє Вадефуль, Берлін виконає зобов’язання члена НАТО. А Німеччина, на його думку, вже зазнає нападів: він говорить про інциденти з безпілотниками й кібератаки. Війною це міністр називати не хоче й вживає термін «гібридні атаки».
Тож у Європі, по суті, сперечаються про одне: чи Москві досить, щоб європейці втомилися допомагати Києву, чи вона готується йти далі.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover